Развернуть меню




Щастя Рози. Частина 1 "Сумна дівчинка"

Щастя Рози. Частина 2 "Не літай, вороно, у чужі хороми"

Щастя Рози. Частина 3 "Зустріч у лісі"

Щастя Рози. Частина 4 "Чари"

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 1 «Сумна дівчинка»

У маленькому будинку жила собі одна дівчинка. Звали її Розою. Батько Рози майже весь час проводив на роботі далеко від дому та приходив додому на два дні на тиждень - суботу та неділю. Мама Рози теж працювала цілими днями. Коли на вихідних вони збиралися всі разом, то ділилися враженнями про час, прожитий далеко один від одного. Тато завжди бував втомленим, а мама сумна. Роза журилася, що в її батьків таке важке й безрадісне життя.

Батьки дуже любили дівчинку, купували їй цікаві книжки та красивих ляльок. Але Роза не могла радіти цим подарункам, тому що розуміла, що татові й мамі доводиться важко працювати заради неї. Не радували її ні нові вбрання, ані туфельки, ані капелюшки. Занадто високою була та ціна, яку доводилося платити за них.

«Краще б вони мали не два, а три вихідних на тиждень, - з сумом думала Роза, тримаючи в руках велику ляльку з блакитними очима та блакитними волоссям, - а я б обійшлася без цієї ляльки...»

Ляльки, відчуваючи, що не радують дівчинку, теж зажурилися. Коли їх несли в коробках з лавки, вони сподівалися, що Роза гратиме з ними, влаштовуватиме чаювання, розповідатиме їм казки, шитиме красиві вбрання та заплітатиме в їхнє розкішне лялькові волосся яскраві стрічки. Але Роза просто розсадила їх у кутку та брала до рук зрідка, з великою обережністю, боячись зламати. Їй було б дуже шкода зіпсувати подарунок батьків.

Одного разу Роза дивилася у вікно та думала про те, що не хоче ставати дорослою. Адже у дорослих таке сумне життя! Вони мають ходити на важку роботу, яка їм зовсім не подобається. Вони сваряться одне з одним. Вони не можуть гуляти в саду, коли захочуть, у них немає часу на такі некорисні, хоч і приємні заняття, як малювання, співи, танці. Вони не розповідають казок, а тільки жаліються та скаржаться на неприємності навіть тоді, коли ніхто не може їм допомогти...

Коли батьки йшли, залишивши Розі хатню роботу, їй ставало легше на душі. Вона мила посуд, прибирала, поливала квіти, при цьому співаючи на весь голос улюблені пісні. Іноді вона діставала фарби та починала малювати. Ніхто не вчив її - ні співу, ні малювання, ні танцям. Дівчинці не хотілося обтяжувати батьків своїми примхами, усього, що в неї виходило, вона навчилася сама. Роза розуміла, що виходило у неї зовсім не так добре, як у справжніх художників та музикантів, але їй все одно подобалися ці заняття.

Якщо Розі траплялося  сісти за малювання, не закінчивши справ, вона так захоплювалася цим, що схаменутися їй вдавалося лише перед самим приходом мами. Тоді вона намагалася швидко-швидко все переробити. Та часто не встигала, і їй ставало соромно перед ... А мама дуже засмучувалася, що з її улюбленої доньки не вийде гарною господині...  читати продовження




Читайте інші казки українською мовою

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок». Частина 1

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 2

Українська авторська казка про тварин

Казка про фей

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина п’ята "На штурм вежі"

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 3

Чарівна казка про дракона та принцесу

Цитата дня

Как ни говори, а родной язык всегда останется родным. Когда хочешь говорить по душе, ни одного французского слова в голову нейдет… (Л. Н. Толстой)

Загрузка...