Сайт ycilka.net не собирает пользовательскую информацию. Для корректной работы присутствует код сервисов Google, Yandex, Liveinternet и Marketgid, которые используют информацию о пользователях согласно своей Политики конфиденциальности. Используя наш сайт, Вы автоматически соглашаетесь с этим

Развернуть меню




Авторська казка

Олег Шелепало
Годинник на вежі

Частина четверта: Звільнення з полону

Частина перша "Незнайомець"
Частина друга "Таємниця чарівного годинника"
Частина третя "Захоплення влади"
Частина п’ята: На штурм вежі
Частина шоста: Друга таємниця чарівного годинника

Серед ув'язнених опинився і батько Тімбора. За те, що не втримався і привселюдно обізвав Карпарона лякливим щуром, який боїться висунутися з нори.

Ще не встиг Бардес перевести подих, як самозванець зупинив час і посадив його за грати.

Хлопчика це так засмутило, що в нього зник апетит. Цілими днями він сидів удома й невесело дивився у вікно.

Але на п'ятий день після ув'язнення Бардеса до Тімбора прийшов дідусь, який був найстаршим жителем міста.

- Я знаю, що ти хоробрий хлопчик, - сказав повагом він, - і дуже сумуєш за батьком. Чи не хотів би ти врятувати його, а разом з ним і інших полонених?

Очі Тімбора спалахнули радісним вогнем:

- Якби я тільки зміг!..

- Зможеш, - запевнив дідусь. - Я для цього сюди і прийшов.

Він примостився на стільці коло столу й почав розповідати:

- Багато років тому, коли ще мій дід був маленьким хлопчиком, копаючи яму, люди наштовхнулися на підземний хід, що вів у вежу. Ним ніколи не користувалися, і тому швидко про нього забули.

Мій же дід випадково згадав про нього і якось показав мені. Тепер цей хід нам знадобиться. Я, звісно міг довіритися комусь із дорослих, але, поки він добиратиметься тим ходом до вежі, Карпарон помітить відсутність одного працівника. Тебе ж ніхто не шукатиме. Якщо, звичайно, ти за це діло візьмешся.

- Я згоден! - вигукнув Тімбор. - Тільки покажіть, де починається той підземний хід.

Не поспішай, - зупинив його старенький. - Спочатку треба підготуватися. Візьми із собою трохи хліба й води, невелику лопатку про всяк випадок, а також ліхтарик, щоб бачити, куди йдеш.

Тімбор швидко зібрався і разом з дідусем вийшли з дому.

Міські ворота швидко зникли за деревами, коли дідусь зупинився біля густого розлогого куща калини. Розсунувши гілля, Тімбор ледь розрізнив порослий травою отвір, що стрімко збігав униз.

- Ось тут починається підземний хід, який приведе тебе до полонених, - мовив дідусь. - Із розповіді мого діда я знаю, що з підвалу, де вони сидять, є вихід у вежу. Якщо вам вдасться знайти його, то Карпарона вже нічого не врятує.

Cтарий побажав хлопчикові успіху і допоміг спуститися в яму.

Опинившись під землею в повній темряві, Тімбор увімкнув ліхтарик і рушив уперед. Спочатку він йшов на повний зріст. Але в деяких земля за багато років сильно просіла, і йому довелося згинатися. Одного разу він мусив навіть повзти – так низько опустився грунт.

Найменший обвал негайно розчавив би хлопчика мов пір'їнку. Не раз і не два Тімбор хотів повернутися. Але, перемагаючи страх, він уперто просувався вперед.

Тімбор не знав скільки часу вже знаходиться під землею. Від утоми в нього боліли руки і ноги. Хлопчик двічі зупинявся, аби відпочити й поїсти.

І раптом наштовнувся на глуху стіну. Це було зовсім не схоже на обвал. Значить він прийшов, і страшний підвал годинникової вежі зовсім поряд.

Тімбор почав копати. Земля була важка і тверда, мов камінь. Йому вже здавалося, що стіні не буде кінця. Але ось лопата провалилася в порожнечу. Хлопчик побачив полонених і серед них - свого батька.

Всі разом вони розширили прохід і кинулися обнімати й цілувати сміливця. Тімбор з гордістю приймав вітання, а тоді сказав:

- Тут повинен бути вхід у вежу. Треба знайти його. Тоді ми зможемо захопити Карпарона. Але діяти треба напевне, бо самозванець у будь – яку мить може зупинити час.

Полонені взялися обережно простукувати стіни і стелю й нарешті в найдальшому кутку, під тонким шаром землі, знайшли невеликий лаз, що вів на перший поверх вежі. Бардес спробував обережно відчинити люк, яким був закритий той лаз, але в нього нічого не вийшло.

- Ні, - мовив він. - На жаль, хід зачинено. А ризикувати, ломаючи люк, ми не можемо.

Інші полонені погодилися з цим.

Вони не знали, як близько від них була перемога. Люк не був зачинений, як гадав Бардес. Просто в той момент, коли він намагався підняти кришку, зверху на ній стояв Карпарон, що якраз прогулювався по вежі. Він нічого не помітив, оскільки люк був майстерно замаскований під підлогу. І якби полонені зробили ще одну спробу трохи пізніше, коли самозваний король пішов далі, то обов'язково захопили б його зненацька.

Та цього не сталося, і замаскувавши всі сліди своєї втечі, вони рушили підземним ходом на волю.

Зв’язатися з автором казки Ви можете за тел. 096-395-87-03 або по електронній пошті Олег Шелепало


Читайте інші казки українською мовою

О. Шелепало «Чарівні таблетки» - авторська казка

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина друга "Таємниця чарівного годинника"

Короткі повчальні казки для дітей українською мовою

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок». Частина 1

Українська авторська казка про тварин

Чарівна казка про дракона та принцесу (продовження)

Маленька казка про тварин

Цитата дня

Во все времена богатство языка и ораторское искусство шли рядом (А. П. Чехов).

Загрузка...