Развернуть меню




Авторська казка

Олег Шелепало
Годинник на вежі

Частина четверта: Звільнення з полону

Частина перша "Незнайомець"
Частина друга "Таємниця чарівного годинника"
Частина третя "Захоплення влади"
Частина п’ята: На штурм вежі
Частина шоста: Друга таємниця чарівного годинника

Серед ув'язнених опинився і батько Тімбора. За те, що не втримався і привселюдно обізвав Карпарона лякливим щуром, який боїться висунутися з нори.

Ще не встиг Бардес перевести подих, як самозванець зупинив час і посадив його за грати.

Хлопчика це так засмутило, що в нього зник апетит. Цілими днями він сидів удома й невесело дивився у вікно.

Але на п'ятий день після ув'язнення Бардеса до Тімбора прийшов дідусь, який був найстаршим жителем міста.

- Я знаю, що ти хоробрий хлопчик, - сказав повагом він, - і дуже сумуєш за батьком. Чи не хотів би ти врятувати його, а разом з ним і інших полонених?

Очі Тімбора спалахнули радісним вогнем:

- Якби я тільки зміг!..

- Зможеш, - запевнив дідусь. - Я для цього сюди і прийшов.

Він примостився на стільці коло столу й почав розповідати:

- Багато років тому, коли ще мій дід був маленьким хлопчиком, копаючи яму, люди наштовхнулися на підземний хід, що вів у вежу. Ним ніколи не користувалися, і тому швидко про нього забули.

Мій же дід випадково згадав про нього і якось показав мені. Тепер цей хід нам знадобиться. Я, звісно міг довіритися комусь із дорослих, але, поки він добиратиметься тим ходом до вежі, Карпарон помітить відсутність одного працівника. Тебе ж ніхто не шукатиме. Якщо, звичайно, ти за це діло візьмешся.

- Я згоден! - вигукнув Тімбор. - Тільки покажіть, де починається той підземний хід.

Не поспішай, - зупинив його старенький. - Спочатку треба підготуватися. Візьми із собою трохи хліба й води, невелику лопатку про всяк випадок, а також ліхтарик, щоб бачити, куди йдеш.

Тімбор швидко зібрався і разом з дідусем вийшли з дому.

Міські ворота швидко зникли за деревами, коли дідусь зупинився біля густого розлогого куща калини. Розсунувши гілля, Тімбор ледь розрізнив порослий травою отвір, що стрімко збігав униз.

- Ось тут починається підземний хід, який приведе тебе до полонених, - мовив дідусь. - Із розповіді мого діда я знаю, що з підвалу, де вони сидять, є вихід у вежу. Якщо вам вдасться знайти його, то Карпарона вже нічого не врятує.

Cтарий побажав хлопчикові успіху і допоміг спуститися в яму.

Опинившись під землею в повній темряві, Тімбор увімкнув ліхтарик і рушив уперед. Спочатку він йшов на повний зріст. Але в деяких земля за багато років сильно просіла, і йому довелося згинатися. Одного разу він мусив навіть повзти – так низько опустився грунт.

Найменший обвал негайно розчавив би хлопчика мов пір'їнку. Не раз і не два Тімбор хотів повернутися. Але, перемагаючи страх, він уперто просувався вперед.

Тімбор не знав скільки часу вже знаходиться під землею. Від утоми в нього боліли руки і ноги. Хлопчик двічі зупинявся, аби відпочити й поїсти.

І раптом наштовнувся на глуху стіну. Це було зовсім не схоже на обвал. Значить він прийшов, і страшний підвал годинникової вежі зовсім поряд.

Тімбор почав копати. Земля була важка і тверда, мов камінь. Йому вже здавалося, що стіні не буде кінця. Але ось лопата провалилася в порожнечу. Хлопчик побачив полонених і серед них - свого батька.

Всі разом вони розширили прохід і кинулися обнімати й цілувати сміливця. Тімбор з гордістю приймав вітання, а тоді сказав:

- Тут повинен бути вхід у вежу. Треба знайти його. Тоді ми зможемо захопити Карпарона. Але діяти треба напевне, бо самозванець у будь – яку мить може зупинити час.

Полонені взялися обережно простукувати стіни і стелю й нарешті в найдальшому кутку, під тонким шаром землі, знайшли невеликий лаз, що вів на перший поверх вежі. Бардес спробував обережно відчинити люк, яким був закритий той лаз, але в нього нічого не вийшло.

- Ні, - мовив він. - На жаль, хід зачинено. А ризикувати, ломаючи люк, ми не можемо.

Інші полонені погодилися з цим.

Вони не знали, як близько від них була перемога. Люк не був зачинений, як гадав Бардес. Просто в той момент, коли він намагався підняти кришку, зверху на ній стояв Карпарон, що якраз прогулювався по вежі. Він нічого не помітив, оскільки люк був майстерно замаскований під підлогу. І якби полонені зробили ще одну спробу трохи пізніше, коли самозваний король пішов далі, то обов'язково захопили б його зненацька.

Та цього не сталося, і замаскувавши всі сліди своєї втечі, вони рушили підземним ходом на волю.

Зв’язатися з автором казки Ви можете за тел. 096-395-87-03 або по електронній пошті Олег Шелепало


Читайте інші казки українською мовою

Чарівна казка про фей

Казка про фей

Чарівна казка про Дракона та принцесу (кінець)

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок». Частина 1

Авторська казка для дітей «Лисиця-обманниця»

Чарівна казка про дракона та принцесу

Короткі повчальні казки для дітей українською мовою

Цитата дня

Краткость - сестра таланта (А. П. Чехов).

Загрузка...