Частина перша "Незнайомець"
Частина друга "Таємниця чарівного годинника"
Частина третя "Захоплення влади"
Частина п’ята: На штурм вежі
Частина шоста: Друга таємниця чарівного годинника
Серед ув'язнених опинився і батько Тімбора. За те, що не втримався і привселюдно обізвав Карпарона лякливим щуром, який боїться висунутися з нори.
Ще не встиг Бардес перевести подих, як самозванець зупинив час і посадив його за грати.
Хлопчика це так засмутило, що в нього зник апетит. Цілими днями він сидів удома й невесело дивився у вікно.
Але на п'ятий день після ув'язнення Бардеса до Тімбора прийшов дідусь, який був найстаршим жителем міста.
- Я знаю, що ти хоробрий хлопчик, - сказав повагом він, - і дуже сумуєш за батьком. Чи не хотів би ти врятувати його, а разом з ним і інших полонених?
Очі Тімбора спалахнули радісним вогнем:
- Якби я тільки зміг!..
- Зможеш, - запевнив дідусь. - Я для цього сюди і прийшов.
Він примостився на стільці коло столу й почав розповідати:
- Багато років тому, коли ще мій дід був маленьким хлопчиком, копаючи яму, люди наштовхнулися на підземний хід, що вів у вежу. Ним ніколи не користувалися, і тому швидко про нього забули.
Мій же дід випадково згадав про нього і якось показав мені. Тепер цей хід нам знадобиться. Я, звісно міг довіритися комусь із дорослих, але, поки він добиратиметься тим ходом до вежі, Карпарон помітить відсутність одного працівника. Тебе ж ніхто не шукатиме. Якщо, звичайно, ти за це діло візьмешся.
- Я згоден! - вигукнув Тімбор. - Тільки покажіть, де починається той підземний хід.
Не поспішай, - зупинив його старенький. - Спочатку треба підготуватися. Візьми із собою трохи хліба й води, невелику лопатку про всяк випадок, а також ліхтарик, щоб бачити, куди йдеш.
Тімбор швидко зібрався і разом з дідусем вийшли з дому.
Міські ворота швидко зникли за деревами, коли дідусь зупинився біля густого розлогого куща калини. Розсунувши гілля, Тімбор ледь розрізнив порослий травою отвір, що стрімко збігав униз.
- Ось тут починається підземний хід, який приведе тебе до полонених, - мовив дідусь. - Із розповіді мого діда я знаю, що з підвалу, де вони сидять, є вихід у вежу. Якщо вам вдасться знайти його, то Карпарона вже нічого не врятує.
Cтарий побажав хлопчикові успіху і допоміг спуститися в яму.
Опинившись під землею в повній темряві, Тімбор увімкнув ліхтарик і рушив уперед. Спочатку він йшов на повний зріст. Але в деяких земля за багато років сильно просіла, і йому довелося згинатися. Одного разу він мусив навіть повзти – так низько опустився грунт.
Найменший обвал негайно розчавив би хлопчика мов пір'їнку. Не раз і не два Тімбор хотів повернутися. Але, перемагаючи страх, він уперто просувався вперед.
Тімбор не знав скільки часу вже знаходиться під землею. Від утоми в нього боліли руки і ноги. Хлопчик двічі зупинявся, аби відпочити й поїсти.
І раптом наштовнувся на глуху стіну. Це було зовсім не схоже на обвал. Значить він прийшов, і страшний підвал годинникової вежі зовсім поряд.
Тімбор почав копати. Земля була важка і тверда, мов камінь. Йому вже здавалося, що стіні не буде кінця. Але ось лопата провалилася в порожнечу. Хлопчик побачив полонених і серед них - свого батька.
Всі разом вони розширили прохід і кинулися обнімати й цілувати сміливця. Тімбор з гордістю приймав вітання, а тоді сказав:
- Тут повинен бути вхід у вежу. Треба знайти його. Тоді ми зможемо захопити Карпарона. Але діяти треба напевне, бо самозванець у будь – яку мить може зупинити час.
Полонені взялися обережно простукувати стіни і стелю й нарешті в найдальшому кутку, під тонким шаром землі, знайшли невеликий лаз, що вів на перший поверх вежі. Бардес спробував обережно відчинити люк, яким був закритий той лаз, але в нього нічого не вийшло.
- Ні, - мовив він. - На жаль, хід зачинено. А ризикувати, ломаючи люк, ми не можемо.
Інші полонені погодилися з цим.
Вони не знали, як близько від них була перемога. Люк не був зачинений, як гадав Бардес. Просто в той момент, коли він намагався підняти кришку, зверху на ній стояв Карпарон, що якраз прогулювався по вежі. Він нічого не помітив, оскільки люк був майстерно замаскований під підлогу. І якби полонені зробили ще одну спробу трохи пізніше, коли самозваний король пішов далі, то обов'язково захопили б його зненацька.
Та цього не сталося, і замаскувавши всі сліди своєї втечі, вони рушили підземним ходом на волю.
Зв’язатися з автором казки Ви можете за тел. 096-395-87-03 або по електронній пошті
Tweet
Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 3
Авторська українська казка "Щастя Рози": частина 4 «Чари»
О. Шелепало «Незвичайне королівство» - авторська казка
Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 2
Авторська українська казка «Щастя Рози»: частина 2 «Не літай, вороно, у чужі хороми»