Сайт ycilka.net не собирает пользовательскую информацию. Для корректной работы присутствует код сервисов Google, Yandex, Liveinternet и Marketgid, которые используют информацию о пользователях согласно своей Политики конфиденциальности. Используя наш сайт, Вы автоматически соглашаетесь с этим

Развернуть меню




Авторська казка

Олег Шелепало
Годинник на вежі

Частина перша: Незнайомець


Частина друга "Таємниця чарівного годинника"
Частина третя "Захоплення влади"
Частина четверта: Звільнення з полону
Частина п’ята: На штурм вежі
Частина шоста: Друга таємниця чарівного годинника

Далеко – далеко, серед темних лісів, було собі місто Трампорі. В перекладі з мови місцевих жителів ця назва означала Веселе місто.

І в ньому справді жили веселі люди. Понад усе вони любили сміятися і танцювати. Навіть уві сні з їхніх облич не сходила посмішка.

Трампорійці із стародавніх літописів знали, що на світі живуть і інші люди, але ніколи їх не бачили. Хоч би як далеко ходили у ліс мисливці, нічого, крім дерев та звірів, вони там не зустрічали.

Саме місто з усіх боків було оточене високим білокамінним муром зі східною та західною брамами.

В центрі міста височіла вежа зі старовинним годинником на вершині. Коли й хто збудував цю вежу, навіть найстаріші люди не знали. Про це не було ніде ні згадки, ні запису. Казали лише, що годинник оберігає життя міста і має незвичайну чарівну силу.

З покоління в покоління, наче малу дитину доглядали люди годинник. Щодня один із дорослих городян по черзі йшов у вежу, де мав стежити за роботою механізму та двічі його заводити.

Поблизу східних воріт, у невеликому чепурному будиночку жив із своїми батьками хлопчик Тімбор. Удень він вчився в школі, ввечері грався на вулиці з іншими дітьми, а в суботу та неділю ходив з батьком, якого звали Бардесом, на полювання.

Одного теплого недільного ранку батько повів Тімбора в далекі хащі, де водилися олені, лосі та дикі кабани.

Продираючись між деревами, хлопчик раптом уловив ледь чутний стогін.

- Там якісь дивні звуки, - підкликав він батька, - наче людина стогне.

- Не може бути, - відповів Бардес, - всі мисливці пішли в інший бік.

Але в цю мить і він почув стогін.

Батько з сином пішли на звук і неподалік під деревом побачили худого, виснаженого чоловіка в обірваному одязі. Він лежав там розкинувши руки і тихо стогнав. - Я не знаю його, - здивувався Тімбор.

- Я теж, - батько відклав рушницю і нахилився до нещасного. - Він не з нашого міста.

- А звідки ж?

- Важко сказати...

Тімбор дістав фляжку і влив чоловікові в рот кілька крапель води. А коли той розтулив повіки, хлопчикові здалося, що очі незнайомця незвично бігають.

Побачивши над собою людей, чоловік щось сказав. Але його мова не була схожа на трампорійську, і батько з сином нічого не зрозуміли.

Чоловік, певно, давно не їв. Він так охляв, що не міг триматися на ногах. Тому Бардес віддав синові рушницю, а сам завдав чоловіка собі на плечі і поніс у місто.

Зв’язатися з автором казки Ви можете за тел. 096-395-87-03 або по електронній пошті shelepalo_oleg@ukr.net Олег Шелепало


Читайте інші казки українською мовою

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 2

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина третя "Захоплення влади"

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 1 «Сумна дівчинка»

Українська авторська казка про тварин

О. Шелепало «Незвичайне королівство» - авторська казка

Авторська українська казка «Щастя Рози»: частина 2 «Не літай, вороно, у чужі хороми»

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина п’ята "На штурм вежі"

Цитата дня

В народной речи живут и всегда действуют законы рождения языка (Л.Н. Толстой).

Загрузка...