Развернуть меню




Авторська казка

Олег Шелепало
Годинник на вежі

Частина перша: Незнайомець


Частина друга "Таємниця чарівного годинника"
Частина третя "Захоплення влади"
Частина четверта: Звільнення з полону
Частина п’ята: На штурм вежі
Частина шоста: Друга таємниця чарівного годинника

Далеко – далеко, серед темних лісів, було собі місто Трампорі. В перекладі з мови місцевих жителів ця назва означала Веселе місто.

І в ньому справді жили веселі люди. Понад усе вони любили сміятися і танцювати. Навіть уві сні з їхніх облич не сходила посмішка.

Трампорійці із стародавніх літописів знали, що на світі живуть і інші люди, але ніколи їх не бачили. Хоч би як далеко ходили у ліс мисливці, нічого, крім дерев та звірів, вони там не зустрічали.

Саме місто з усіх боків було оточене високим білокамінним муром зі східною та західною брамами.

В центрі міста височіла вежа зі старовинним годинником на вершині. Коли й хто збудував цю вежу, навіть найстаріші люди не знали. Про це не було ніде ні згадки, ні запису. Казали лише, що годинник оберігає життя міста і має незвичайну чарівну силу.

З покоління в покоління, наче малу дитину доглядали люди годинник. Щодня один із дорослих городян по черзі йшов у вежу, де мав стежити за роботою механізму та двічі його заводити.

Поблизу східних воріт, у невеликому чепурному будиночку жив із своїми батьками хлопчик Тімбор. Удень він вчився в школі, ввечері грався на вулиці з іншими дітьми, а в суботу та неділю ходив з батьком, якого звали Бардесом, на полювання.

Одного теплого недільного ранку батько повів Тімбора в далекі хащі, де водилися олені, лосі та дикі кабани.

Продираючись між деревами, хлопчик раптом уловив ледь чутний стогін.

- Там якісь дивні звуки, - підкликав він батька, - наче людина стогне.

- Не може бути, - відповів Бардес, - всі мисливці пішли в інший бік.

Але в цю мить і він почув стогін.

Батько з сином пішли на звук і неподалік під деревом побачили худого, виснаженого чоловіка в обірваному одязі. Він лежав там розкинувши руки і тихо стогнав. - Я не знаю його, - здивувався Тімбор.

- Я теж, - батько відклав рушницю і нахилився до нещасного. - Він не з нашого міста.

- А звідки ж?

- Важко сказати...

Тімбор дістав фляжку і влив чоловікові в рот кілька крапель води. А коли той розтулив повіки, хлопчикові здалося, що очі незнайомця незвично бігають.

Побачивши над собою людей, чоловік щось сказав. Але його мова не була схожа на трампорійську, і батько з сином нічого не зрозуміли.

Чоловік, певно, давно не їв. Він так охляв, що не міг триматися на ногах. Тому Бардес віддав синові рушницю, а сам завдав чоловіка собі на плечі і поніс у місто.

Зв’язатися з автором казки Ви можете за тел. 096-395-87-03 або по електронній пошті shelepalo_oleg@ukr.net Олег Шелепало


Читайте інші казки українською мовою

Казка про фей

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина четверта "Звільнення з полону"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина третя "Захоплення влади"

Сучасна казка про тварин

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 1 «Сумна дівчинка»

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина друга "Таємниця чарівного годинника"

Чарівна казка про дракона та принцесу

Цитата дня

Многие русские слова сами по себе излучают поэзию, подобно тому, как драгоценные камни излучают таинственный блеск…
(К. Г. Паустовский)

Загрузка...