Сайт ycilka.net не собирает пользовательскую информацию. Для корректной работы присутствует код сервисов Google, Yandex, Liveinternet и Marketgid, которые используют информацию о пользователях согласно своей Политики конфиденциальности. Используя наш сайт, Вы автоматически соглашаетесь с этим

Развернуть меню




Щастя Рози. Частина 1 "Сумна дівчинка"

Щастя Рози. Частина 2 "Не літай, вороно, у чужі хороми"

Щастя Рози. Частина 3 "Зустріч у лісі"

Щастя Рози. Частина 4 "Чари"

Авторська українська казка "Щастя Рози": частина 4 «Чари»

Наступного ранку Роза піднялася як звичайно рано, ніби на роботу. Вмилася, зібралася, взяла в дорогу сніданок та поспішила до лісу. Сторожка Лісника була далеко, туди вів шлях не такий широкий, як до міста. Мало хто ходив там. Привітно світило сонце, пахтіли літні квіти, на листочках блищала роса. Вже здалеку побачила дівчина Чамура, що сидів на узбіччі, чекаючи на неї. При яскравому світлі сонця його обличчя здавалося молодшим, він був одягнений в світлі одежі.

- Добрий ранок! - привітався Чамур.

- Добрий! - сміливо відповіла Роза.

- Ну, йдемо. Буде для тебе гарна робота.

Серце Рози радісно забилося.

- А яка робота? - запитала вона. - Чи вмію я те, що Вам потрібно?

Чамур засміявся.

- Вмієш-вмієш!

Вони йшли вузькою стежкою вглиб лісу. Сонце блищало на яскраво-зелених листках, гілки змикалися за спиною. Десь вгорі співали невидимі птахи.

Роза вся горіла нетерпінням - що за роботу дасть їй цей загадковий чоловік?

Нарешті, вони вийшли на простору галявину, яскраво освітлену сонцем. Над головою розкинулося чисте синє небо, а ноги тонули в траві та квітах.

- От і прийшли, - сказав Чамур.

Роза озирнулась, але не побачила ні оселі, ні саду, ні майстерні.

- І що ж мені робити? - з подивом запитала вона.

- А що ти любиш робити? - питанням на питання відповів Чамур. Роза помітила, що він ховає посмішку.

Вона стояла посеред зеленої пишноти природи, не розуміючи, чого від неї хочуть.

- Та пісня, що співала ти вчора в сутінках, - підказав Чамур. - Заспівай її!

- Але ж я співаю для себе, я не вмію співати, як співаки співають, - розгубилася Роза.

- Заспівай, Розо, - м'яко попросив Чамур. І дівчина зрозуміла, що не може відмовити йому.

І вона заспівала, спочатку тихо, потім трохи сміливіше й голосніше. Мелодія зачаровувала її, як завжди, ще з дитинства. Роза закрила очі - і пісня полилася чисто та дзвінко, ніби пташка защебетала у висоті. Сама не помічаючи, вона почала легко розгойдуватися в такт.

Коли Роза доспівала й відкрила очі, то побачила, що Чамур посміхався. А навколо стояла надзвичайна тиша - птахиі мовчали, не шуміли дерева, не скрекотали коники. Все навколо ніби завмерло.

- Це й є твоя робота, Роза! - урочисто оголосив Чамур.

- Як?

- А так! Що за робота без душі, а душу свою, ти вкладаєш у те, що тобі подобається. І те, що робиш ти з душею, подобається й іншим.

- Але хіба це робота? - здивувалася Троянда. - Це ж забава! Хто мені заплатить за неї, хто буде годувати за пустий спів?

- Тобі не заплатять за пустий спів, а за гарний. Від співу твого радісно стає! Адже хліб для душі не менш важливий, ніж хліб для живота.

Розгубилася Роза, не знаючи, що сказати. Ніколи в голову не приходило їй, що своїми забавами вона може заробляти на життя. Її мама й тато все життя тяжко працювали, залишаючись небагатими людьми. Роза звикла думати, що по-іншому й не можна.

- Важливо робити те, чого хоче твоя душа, в чому твій талант... Як шевці, що не люблять свого ремесла та скаржаться на нього постійно, так і співаки є, що співають без душі. А нещасні й ті, й інші. Тому -  співай, Роза! Співай, коли весело й коли сумно! Коли печеш хліб або переш білизну, коли шиєш або малюєш, коли піт ллється спиною, коли гуляєш у саду! І не пропадеш ти в цьому світі, будеш щаслива сама та порадуєш багатьох!

- Я не знаю... - прошепотіла здивована й розчулена Роза.

- Заспівай ще! - попросив Чамур. - Співай і дивись, що буде!

Роза, вагаючись недовго, затягла нову пісню, таку ніжну, душевну... Її голос то піднімався, то затихав, плавно, ніби хвилі на морі, якого вона ще не бачила. Раптом все навколо стало вторити їй - тихим шепотом вітер, ніжним передзвоном сині дзвіночки в густій траві, дятел тихим стукотом по старому дереву... Мелодія лилася ніби річка, пестячи береги, вмиваючи прибережні камені, граючи піском на дні. Сіра сукня Рози раптом зробилася ніжно блакитною, груба тканина перетворилася на легку, невагому, що спадала фалдами до землі. На спідниці проступили дивні візерунки - райські птахи з золотим пір’ям, небачені квіти. Руки Рози обвили тонкі мережива, а талію - срібний пасок. Чамур стояв і милувався чистим світлом, що лився від її легкої фігурки, яка, здавалась, зараз відірветься від землі та літатиме серед квітів, ніби великий барвистий метелик...




Читайте інші казки українською мовою

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина п’ята "На штурм вежі"

Казка про фей

Авторська казка для дітей «Лисиця-обманниця»

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 1 «Сумна дівчинка»

Авторська українська казка «Щастя Рози»: частина 2 «Не літай, вороно, у чужі хороми»

Короткі повчальні казки для дітей українською мовою

О. Шелепало «Незвичайне королівство» - авторська казка

Цитата дня

В народной речи живут и всегда действуют законы рождения языка (Л.Н. Толстой).

Загрузка...