Цитата дняВ народной речи живут и всегда действуют законы рождения языка (Л.Н. Толстой). |
В Україні водяться польові та лісові жайворонки. Це невеличкі птахи, схожі на горобців: сіренькі та руденькі. Вони співучі та моторні, добре вміють сховатися від людського ока серед польових колосків.
Зимують жайворонки на півдні, бо вони є перелітними птахами. Вони не люблять холоду, не витримують його, а тому восени прямують до теплих країв. Тобто, жайворонки покидають наші землі та вирушають до країн Середземного моря. Наприклад, до південного узбережжя теплої Іспанії. А дехто з жайворонків добирається навіть до Аравії.
Кримські жайворонки часто не відлітають нікуди, бо в Криму на південному узбережжі не буває сильного морозу. Вони переживають зиму на Батьківщині.
Жайворонок зазвичай прокидається та заспівує дуже рано вранці. Інші птахи ще сплять, а його пісня вже бринить у блакиті неба. Тому людей, що рано просинаються, звуть жайворонками, а тих, хто ранком спить досхочу, майже до обіду — совами.
Моя бабуся кожного літа зав’язувала на вишневих деревах блискучі стрічки. Це вона робила, щоб відігнати шпаків — птахів, які полюбляють поклювати смачні вишеньки. Шпаки, найчастіше, чорного кольору. Вони невеликі, але маленькими пташками їх також не назвеш. Я б сказав, що шпаки мають середні для птахів розміри.
Взимку шпаки відлітають до теплих країн. Вони повертаються рано весною, одними з перших птахів та знаменують своїм прильотом прихід весни. Іноді на землі ще навіть лежать сніги, а шпачки вже тут!
Шпаки галасливі створіння. Бабуся завжди чула, коли шпаки збиралися атакувати її вишні, бо вони здіймали такий галас — чути було за околицею. Слово “шпак” означає того, хто дражнить. А бо ж того, “хто щипає”. Цей птах добре імітує голосb інших створінь, передражнює інших птахів, як папуга. Шпаки добре співають. Я люблю їх слухати.
Цього дивного птаха люблять та поважають люди в нашій країні та за її межами, складають про нього добрі казки та гарні вірші. Та й не можна уявити, як це можливо — не милуватися співом соловейка.
Соловей — маленька сіра пташка, схожа на звичайного горобчика. Великий співець видається непримітним зовні. Єдина прикраса, яку можуть вдягати різновиди соловейка — це яскравий гарний “нагрудник”.
Весною в нашому краї солов’ї заливаються кожну ніч, особливо у заростях та гаях біля рік та озер. Вони полюбляють жити у вологих теплих місцевостях. Тому на зиму соловейки, які не переносять північного морозу, вирушають в довгий шлях до африканських земель. Багато випробовувань доводиться пережити цій тендітній пташці, допоки вона дістається безпечного місця, зігрітих сонцем країн.
Лелека — дуже гарний птах. Він великий за розмірами, має широкий розмах крил. Природа вдягла його у біле вбрання, тільки махове пір`я його крил пофарбоване нею у чорний колір.
Він майструє свої великі гнізда завжди на висоті, найчастіше поблизу людського житла, але може вибрати також віддалений куточок дикої природи. Стрункий гарний лелека поглядає з верхотури свого гнізда на людей внизу та зовсім не боїться їх: а майструє свої гнізда він найчастіше на стовпах електропередач, на дахах, великих міцних деревах та водонапірних вежах.
На зиму лелеки найчастіше покидають Україну. Вони збираються у зграї та прямують до Африки. Поступово на своєму шляху маленькі зграї збиваються у великі. Тоді в небі можна побачити перелітних бузків тисячами.
Я був здивований, коли дізнався, що суто українське прізвище “Бусько” дослівно означає “Лелека”. У народі лелеку прозивають чорногузом, а ще буслом, буськом та бузьком.
Розповідь про улюблену свійську тварину собаку
Розповідь про лікарську рослину українською мовою – про ромашку та калину
Твір на тему «На річці» або опис річки