Сайт ycilka.net не собирает пользовательскую информацию. Для корректной работы присутствует код сервисов Google, Yandex, Liveinternet и Marketgid, которые используют информацию о пользователях согласно своей Политики конфиденциальности. Используя наш сайт, Вы автоматически соглашаетесь с этим

Развернуть меню




Цитата дня

Обращаться с языком кое-как — значит и мыслить кое-как (Л.Н. Толстой).


Цитатна характеристика Марусі Чурай та героїв поеми

Маруся Чурай — головна героїня поеми Ліни Костенко. Це горда та обдарована дівчина, мешканка Полтави часу Гетьманщини, яка складає пісні для козацтва. Її обранець — Гриць Бобренко, який виріс без батька, теж козак...

«Я ж лицаря чекаю, козака...» - каже романтична та запальна Маруся про коханого, наділяючи його найкращими властивостями, яких він і сам не має. Вона проводжає його до походу, як найвірніша дружина.

«Нема ж бо слави у дому сидячому.
Про себе, милий, думати не час...
Я цілувала його віченьки,
аж поки місяць не погас.
Щаслива тобі цяя ніченька,
остання, може, у нас!..»

Відданість Марусі коханому тим паче дивна, адже обранець тягне з весіллям, не хоче одружуватись. А час плине:

«Прив’язала баклагу йому до сідла.
Недалеко, лише до воріт, провела.
Ну, бо хто ж я йому, ні сестра, ні жона.
Засміюся при всіх, а заплачу одна....
Бо я така зробилась, як черниця.
Куди вже там співать про молоду?»

Гриць Бобренко с заможної родини, але ласки від матері не мав. Удова Бобренчиха все життя рахує гроші, більше її нічого не цікавить:

«Бобренки, ті не дуже бідували.
Вони в оренду землю віддавали.
Бобренчиха лишилася вдовою,
лютіша стала до роботи вдвоє.
Було, не вип’є, бідна, і не з’їсть,—
уся пішла в роботу і у злість.
Така уже зробилась, як Яга.
Все на курей накрикує: "Гай-га!"

Бобренчиха ненавидить Марусю через власну обмеженість, адже її цікавить лише багатий посаг невістки. Для цієї жінки не існує кохання. Гроші — от і все, що цікавить стару в майбутній невістці. Для ролі невістки добре підходить Галя Вишняк, а от Маруся аж ніяк.

«Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.
Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з’їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси...»
«Така мені від тебе, сину, дяка.
Живу, роблю, гарую цілий вік.
Та все ж одна.
Тягну, як шкапиняка...»

Багато хто не може зрозуміти талант Марусі, як Бобренчиха:

«Які там "Засвіт встали козаченьки"?
А цілий полк співає. Дивина.
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона...»

Загрузка...

Гриць Бобренко — людина малодушна. Він добре орієнтується у земному житті, але стати підтримкою та хазяїном для Марусі не квапиться. Перспектива отримати гроші та скотину як багатий посаг приваблює його.

“Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому....”
“...З’єднаєм що, нестатки до нестатків?
Багатому і діти чорт колише,
а бідному і янгол не рідня.
А як землі нам мати не одпише?
А ще ж стягтися треба й на коня...”

Він кориться волі матері, справляє з багатою Галею Вишняк весілля, але дуже страждає, переступивши через свої почуття. Маруся вже не може йому пробачити. Він намагається її повернути, але марно:

“А якось раз приходжу, застаю —
співає пісню — при мені! — твою.
Про нашу греблю, про ті наші верби,
про дні, що душу спомином печуть.
А я збілів. А я, здається, вмер би,
аби хоч раз ще голос твій почуть!»

У самогубстві Гриця звинувачують Марусю. Суд козаків її виправдовує, знаючи її як творця, поетесу. Побачивши її чисту душу: така людина не могла з власної волі наробити злочину.

«Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.
Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!»

Сама Маруся Чурай багато чого переосмислює під час суду. Вона говорить про себе так:

«Я - навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
Ото за те й судити мене треба.
Всі кари світу будуть замалі.
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
Біднесенький, намучився зі мною.
Веселий був, а я була сумною.
Ласкавий був, розгублений і добрий.
Зайшов за мене, як за чорний обрій...»

Не знісши горя втрати коханого, Маруся помирає від хвороби, хоча жити їй дуже хочеться. Залишаються у народі створені нею пісні як символ трагічного, але невмирущого кохання Маруся та Гриця.

“От тільки шкода — вже не заспіваю.
Город глушіє,— вже не прополю.
Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,
Життя, як промінь сонячний, ловлю...
Бо він же тут лишив мене одну.
Я йду. Я скоро. Я наздожену....»

Читайте подібні твори

Зв’язок образу Петра Харлана з давніми демонічними віруваннями (за "Самотнім вовком" В. Дрозда)

Характеристика образів твору «Лісова пісня». Цитатна характеристика Лукаша та Мавки

«Зів’яле листя» І.Франка: аналіз

Образи повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Образ Степана Радченка за романом «Місто» В.Підмогильного