Ось сонце сховалося за хмари, небо стало сірим та низьким. У повітрі повіяло прохолодою. За кілька хвилин перші краплі дощу вдарили об землю. Вони були величезні! Асфальт під ногами став схожим на тканину у горошок, проте ненадовго. Дощ посилився й швидко намочив все навкруги. Дощ зашелестів по листві дерев, по пелюстках квітів, забарабанив по дахах будинків, постукав у кожне вікно. Разом із дощем прийшли свіжість, чистота та оновлення, ніби він змив не лише багатотижневий пил з доріг, а й втому з людських душ.
Першими наближення дощу відчули птахи. Ще недавно вони весело щебетали та кружляли високо над містом, аж ось раптом посідали на гілки, поховалися під стріхами, розпушили пір’я. Навколо запанувала тиша, і серед неї почулося, як перші краплі дощу зашелестіли по листю дерев. Вони на секунду завмирали на місці, а далі швидко стікали по гладкій поверхні, ніби пірнали вниз, залишаючи по собі тоненький слід вологи. Дощ умив усе навкруги – дороги та будинки, рослини та людей, що забули вдома парасольки.