Сайт ycilka.net не собирает пользовательскую информацию. Для корректной работы присутствует код сервисов Google, Yandex, Liveinternet и Marketgid, которые используют информацию о пользователях согласно своей Политики конфиденциальности. Используя наш сайт, Вы автоматически соглашаетесь с этим

Развернуть меню




Цитата дня

Люди учатся, как говорить, а главная наука — как и когда молчать (Л.Н.Толстой).

Природа у творі «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха - за цитатами з тексту

Дія автобіографічної повісті М.Стельмаха відбувається в рідному селі письменника на Вінниччині. Оточене просторими лугами та густими лісами, потопаюче в зелені влітку, воно постає перед очима читача маленьким затишним раєм, незважаючи на нелегкі умови життя його мешканців.

Дитячі спогади – це те, що найміцніше закарбовується в пам’яті людини та назавжди залишається в її серці. Тому М.Стельмах з такою теплотою та любов’ю змальовує в своєму творі не лише дорогих йому людей зі свого дитинства, а й природу, що оточувала його в ті часи.

Природа у повісті постає перед нами живою, нерозривно поєднаною з ліричним героєм – хлопчиком Михайлом, сповненою душі та казки. Усе навкруги хвилює Михайла, все знаходить відгук у його свідомості. Першими «влітають» у твір лебеді, чиї крила бринять, наче музика, вони «струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів». Разом із їхнім поверненням починається весна – теплішає, тане крига, відтаює земля, пробуджуються дерева. Дід Михайлика так пояснює онуку, що лебеді принесли на крилах саме життя: «Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на рiках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами вiдiмкне землю».

Михайлик, члени його родини та Люба по-особливому ставляться до природи, вважають її живою істотою, здатною відчувати та думати, реагувати на думки та вчинки людей. У неї є душа, яка вміє радіти та сердитися:

«Веселi й забрьоханi, входимо в лiс. По ньому зараз у верховiттi i низом гуляють шуми. Це, видать, очiкуючи весну, гомонить душа лiсу. Хоча я й дуже люблю лiс, але побоююсь його душi, вона, як розсердиться, то заведе тебе в такi нетрi, де люди не ходять, де сокира не гуляє».

Загрузка...

Подібно до Михайлика сприймає все живе й його мати:

«Мати вiрила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловiк, вона може гнiватись i бути доброю, i на самотi тихенько розмовляла з нею, довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого: i роботящого, i ледащого».

Зустріч з явищами природи для Михайлика – ціла подія, автор розповідає про них так, наче розказує дивну та веселу казку, повну незвичайних героїв та пригод. Свою щиру та безмежну любов до природи автор виказує постійно, захоплюючись усіма значними та не дуже змінами, що відбуваються в оточуючому його живому світі. Кожна пора року для нього має свою неповторну красу, він підмічає найдрібніші цікаві деталі в житті лісів, лугів та садів. Саме тому описи природи у творі поетичні, сповнені метафор та порівнянь:

«I люблю, коли гриби, обнявшись мов брати, збирають на свої шапки росу, i люблю восени по колiна ходити в листi, коли так гарно червонiє калина i пахнуть опеньки».

«На човнику й веслi вiд нас вiд’їхав травень. Вiн прихопив iз собою синi дощi, зелений шум та солов’їний спiв, i в село, через тини, заглянуло лiто».

«Щось, наче пальцем, пробило снiг, я розгортаю його i бачу нiжну, ще зачохлену голiвку пiдснiжника. Це вiн вiдхукав дiрочку в снiгу i потягнувся до сонця».

«Я вискочив на весняну вулицю, де кожна калюжка тримала в собi клапоть сонця. Воно зараз на всi боки мiрками розсипало тепло, розтрушувало промiння, i в ньому так веселiли блакитнавi хатки, наче хтось запрошував їх до танцю».

Любов до рідної землі, до всього, що росте та квітне привила Михайлику його мати: «Коли на городi з’являвся перший пуп’янок огiрка чи зацвiтав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку i вела подивитися на це диво, i тодi в блакитнавих очах її назбирувалось стiльки радостi, наче вона була скарбничим усiєї землi». Саме вона відкрила для свого сина ту неповторну чарівність, навчила «любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвiт, осiннiй гороб i калину», вона першою показала, «як плаче од радостi дерево, коли надходить весна, i як у розквiтлому соняшнику ночує оп’янiлий джмiль»..

У повісті «Гуси-лебеді летять» природа постала невід’ємною частиною життя, одним з головних «персонажів». Герої повісті живуть у гармонії з природою, розуміють та дотримуються її законів.

Читайте подібні твори