Училка

Головна
Твори на вільну тему
Твори з літератури
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
Світова літ-ра ДПА
Англійська мова
Сочинения на русском
Словник синонімів
Казки українською
Українські загадки
Детские стихи
Диктанти
Довідник укр мови
Словник фразеологізмів





Чарівна казка про дракона та принцесу (майже закінчення)

Третій казковий вечір

Ну, панове, ми залишили наших Дракона, принцесу, короля та військо у той самий момент, коли… Так, мала початися кривава битва. Але перед самим початком битви раптом пролунав тоненький голосочок… Так!

- Віддай мене. – раптом почув Дракон тоненький голос. Принцеса вилізла на карниз своєї башти, її волосся тріпотіло.

- Віддай, інакше вони вб`ють тебе, а ти уб’єш мого батька. Багато людей загине.

Лютий, вогняний рев дикого звіра був єдиною відповіддю на це. Оборки плаття на принцесі затліли від дихання розлюченого Дракона. Але принцеса не злякалася. Дивлячись в очі, налиті вогнем, вона сказала знову:

- Відпусти мене. Я хочу додому. Ти забрав мене від моєї родини, від моєї домівки.

Дракон мовчав.

- Я прошу тебе відпустити мене. – промовила принцеса.

Дракон мовчав. Потім ледь помітно хитнув головою. Сталося нечуване – Дракон вперше сам випустив з рук свою здобич.

Минуло багато часу, поки принцеса спустилася з вежі. Вона довго йшла стежкою між камінням, а Дракон сидів на своїй вежі та не ворушився. Принцеса стала поряд із батьком.

- Що, це все?! – гомоніли біля короля незадоволені лицарі. – Б'ємося об заклад, що в нього у вежі є золото та коштовності! Спробуємо продірявити йому шкуру? Хоча б саму шкуру здобудемо.

- Дивиться, як швидко він відпустив дівчину! – кричали інші. – Мабуть, він хворий. Ми з ним управимося!

Один з лицарів невдоволено запитав:

- А кому тепер дістанеться принцеса, ваша величносте? Було ж обіцяно, що принцеса дістанеться тому, хто переможе Дракона. А цей Дракон, схоже, сам себе перемагає.

Король задумався. З одного боку, йому дуже кортіло здобути легендарних драконових скарбів. Проте він знав, що битва з цим створінням страшна, і щоб дістатись хоча б підвалин зі скарбами, більшості війська доведеться скласти голови. Військо ж не дуже велике, та насилу зібране за допомогою обіцянок. Битися ж на крутих схилах - дуже незручно…

- Ану, скажи мені, дівчинко. – спитав король доньку: чи ти не бачила в цього хижака у вежі яких-небудь коштовностей? Ну, браслеток там, перснів або скриньок із золотими монетками?

Усі так і впилися у дівчину поглядами.

- Бачила. – сказала принцеса нарешті. – Одну скриню.

- Одну?! – ахнули лицарі.

- Ти нічого не плутаєш, дівчинко? – недовірливо спитав король.

- Так, одну. Там, дуже глибоко у горі, є дуже велика підвальна зала, а посеред неї стоїть одна невелика скриня з коштовностями.

Лицарі розчаровано гомоніли та тупотіли ногами.

- За одну скриню я воювати не піду. – відрізав король. – Мабуть, то та сама скриня, що він її в нас викрав. Цікаво, куди він ще одну подів? Не в карти ж програв?!

Нарешті людській загін сунув долиною, геть від похмурих драконових володінь. Принцеса, сидячи у шатрі, раз за разом відкидала завісу та озиралася та Драконову гору. Дракон так само нерухомо сидів на башті, неначе кам’яна статуя. Його велетенська тінь, як чорна пляма, впала на найближчий схил.

Ну, я не буду вам розповідати, що поверненню принцеси зраділи її мати, королева, її брати та сестри – принци та принцеси, і що вона сама зраділа дуже, бо скучила за ними.

З того минув рік. А потім ще один. Життя в королівському палаці минало звично. Король займався справами держави, королева була оточена фрейлінами, принцеси грали у ляльки та дивилися малюнки у книжках. Наша ж принцеса вже стала зовсім дорослою дівчиною. Вона мала б вийти заміж за прекрасного принца, звичайно. Проте, скільки б гарних та виряджених лицарів та королевичів не приїздили до палацу у якості женихів, принцеса відмовляла кожному.

Всі вони так багато говорили, але майже нічого не розповідали цікавого та важливого! Також вони майже не читали книжок, хоч в їхніх палацах були великі бібліотеки. Вони не мандрували. Найулюбленішим їхнім заняттям залишалося полювання: загнати зайців, лисичок зграєю собак, а іноді промчати верхи та порубати шаблями вовків.

Коли принцеса відмовила багатьом родовитим особам, батько-король та мати-королева дуже розгнівалися на неї! Адже принцесу такими зусиллями виручили з полону! Усіх мудреців та шпигунів в країні зібрали, щоб знайти долину Дракона у горах! І прийшли за однією принцесою цілим військом, у таку далечінь! А вона виявилася такою невдячною! Своїми примхами вона вже зганьбила батьків перед стількома королями та принцами!

Ніхто з хоробрих лицарів, що ходили за нею у похід та повернулися без скарбів, також не удостоївся честі оженитися на принцесі та отримати свою долю царства.

Принцеса ж ходила та нудьгувала цілими днями. Її стали вважати вередливою дивачкою. А іноді, коли вона казала щось розумне, чого мало хто знав, тобто те, що розповів їй колись Дракон, придворні дивилися на неї з острахом. Хтозна, які там чари подіяли на цю дівчину у чаклунському палаці, що вона перестала бути схожою на нормальну принцесу? Так думали придворні та домашні та оминали нашу героїню.

І ось батьки вирішили, що капризам принцеси слід покласти край примусово. Для неї підібрали нареченого – молодого королевича з чорними вусиками. Він був навіть досить симпатичний, просто з книжки про принців. Невдовзі мало відбутися весілля.

Принцеса не стала чекати його. Однієї ночі вона зняла у своїй спальні шовкове королівське вбрання, білосніжну мережану сорочку, розшиті чобітки та золоті прикраси. Вона вдягла мішкуватий одяг бідної жебрачки, суворі чоботи, туго заплела свої довгі коси та заховала їх під капюшоном.

Принцеса закинула на спину вузол, повісила на плече торбу, куди поклала деяку їжу, узяла до рук сукуватий посох. Вона вийшла через королівську кухню у темряву весняного саду, і ніхто не знайшов її слідів.

Важко довелося принцесі у її жебрацьких мандрах містами та селами. Так-так, мої слухачі, тепер вона взнала, що таке життя! Іноді принцеса спала у росний траві під небом, іноді мерзла, іноді вимокала, як хлющ, під зливою. Іноді вона здирала свої тендітні ніжки грубими чоботами у кров, й не могла йти зовсім. Часто вона прохала шматок хліба, бо була голодною.

Іноді добрі люди брали її до себе на ночівлю або залишали на якийсь час у служках. Тут принцесі довелося вчитися працювати - вперше! Вона мила людям посуд, прала білизну, сапала городи, ліпила горщики.

Тендітна принцеса навіть навчилася відмахуватися ціпком від людей лихих та настирливих. Хоч вона не взяла із собою королівських монет, щоб її не впізнали, проте, все одно довелося їй захищати себе та свій бідний вузлик від охочих до чужого.

Але ніде принцеса не затримувалася надовго. Запасеться трохи харчами та поправить свою бідну одіж – і вперед. У кишені її плаща лежала карта, що її накреслив їй один з солдатів батька – за кілька золотих монет. Це був шлях до Драконової гори – через міста, через поля, лісними дорогами – до гір. А потім – долинами, стежками, перевалами, через печери наскрізь….

Важко було принцесі, а шлях, та ще й битими своїми ногами, виявився дуже довгим. І тоді, щоб її нагодували та пустили ночувати, вона стала розказувати людям історії, що їх їй повідав колись Дракон. Чи ті, що вона вичитала у книжках в його вежі. А якщо розповідати їх у харчевнях, то можна було розраховувати не тільки на обід та ліжко, а ще й монет назбирати.

Люди просто роззявляли роти, коли принцеса розповідала їм про дивовижних риб, що літають, про тигрів, які носять у роті дві гострі шаблі, про племена, які ніколи не сплять, і чому вони так роблять. У харчевнях бралися за боки, коли чули смішну історію про одного короля давніх-давен, дивака, який примушував усіх придворних ходити у риболовних сітках, а сам ловив рибу зі свого вікна, у кущах. Щоб у короля хоч що-небудь клювало, королева застосувала свої заходи. Слуги мали сидіти у кущах та насаджувати рибу йому на гачок.

Слава про жебрачку-сказівницю пішла битими шляхами, і принцесу стали частіше підвозити на підводах, щоб дорогою послухати її розповіді. Незабаром принцеса дісталася нарешті, останнього селища, яке лежало перед підйомом у великі гори. Покручені гірські вершини зазирали тут просто у вікна харчевні.

Звідти мало бути недалеко до Драконової гори, проте, шляху до неї тут ніхто не міг знати. А на те, що було намальоване на карті, принцеса дивилася з жахом. Вона розуміла, що не вміє ходити горами, не вміє правильно вибирати стежки, ховатися від каменепадів та гірських злив. Залишилося лише заплутати та пропасти десь у проваллях.

Принцеса думала про це, а сама стояла на стільці, неначе у дитинстві, та розповідала спочатку про рідкісний прозорий камінь. Якщо у нього подивиться майже сліпа людина, то до неї враз повернеться зір.

А потім розповідала про те, як дивак-король якось півдня бовтав палкою в калюжі. Придворні довго дивилися на нього, а потім несміливо запитали: що ж ви робите, ваша величносте. «Щуку розгонюю» - відказав король. Придворні знову дивилися-дивилися та ще раз несміливо поцікавилися, де ж там щука, у калюжі. «От телепні, її ж не видно! Я ж її розігнав усю!» - здивувався король недолугості придворних.

Коли ж регіт відвідувачів угамувався, принцеса зібрала кілька монет. Треба було знайти провідника, але як? І тут до принцеси підійшов якийсь чоловік у старому одязі та капюшоні, з клунком за плечима. До того він скромно сидів у кутку. Мабуть, він також був жебраком, що мандрував.

- Ти розповідаєш цікаві історії, сказівнице. – сказав він. – Але чому дівчина ходить одна дорогами? Чи мало лихих людей? Я також жебрак, і ми можемо ходити разом. Ти будеш розповідати свої казки та бувальщини, а я буду охороняти тебе та монети, що ми назбираємо.

- Дякую, але я завжди ходила сама. – відмовила йому принцеса.

- Дивна ти дівчина. – відповів чоловік. Його нечесане волосся падало йому на очі, але крізь нього ці очі палали, неначе два вуглика, і так і свердлили її. – Тобі б збирати дзвінкі монети у містах, а прийшла сюди, у найвіддаленіше селище. Щось тобі тут треба. Куди ти підеш назавтра? Звідси не так багато шляхів.

Принцеса мовчала.

- Чи не зібралася ти у гори, жінко? – все допитувався жебрак. – Хочеш там пропасти? Чи ти згодна найняти провідника за ті монети, що назбирала сьогодні? Колись я довго був пастухом, і знаю цю місцину, як свої п`ять пальців. Я навіть знаю про такі місця, про які не знає взагалі ніхто. Сьогодні ти багатша за мене, так що ми потрібні один одному.

Принцеса довго вагалася довіряти якомусь волоцюзі, але вибирати не доводилося. Того ж вечора вона розгорнула карту перед провідником, і той сказав, що коротким шляхом доведе за три дні.

А наступного ранку принцеса вже вирушила за провідником у путь. Вони дерлися у гору, переправлялися через гірські річки, йшли потайними проходами. Вони вставали ще до сонця, і навіть намагалися йти при місяці, бо принцеса дуже поспішала. І ось, ввечері третього дня, вони вступили у долину Дракона, а на заході сонця підійшли до підніжжя Драконової гори.

А кінець нашої казки я розповім наступного, четвертого казкового вечора)))

Марія Корольова



Читайте інші казки українською мовою

 

Казка про фей

Короткі повчальні казки для дітей українською мовою

Чарівна казка про дракона та принцесу

Сучасна казка про тварин

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 1 «Сумна дівчинка»

Авторська українська казка «Щастя Рози»: частина 2 «Не літай, вороно, у чужі хороми»

Чарівна казка про дракона та принцесу (продовження)

Чарівна казка про Дракона та принцесу (кінець)

Українська авторська казка про тварин

Маленька казка про тварин

Авторська українська казка «Щастя Рози». Частина 3 «Зустріч у лісі»

Чарівна казка про фей

Авторська казка для дітей «Лисиця-обманниця»

Авторська українська казка "Щастя Рози": частина 4 «Чари»

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок». Частина 1

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 2

Психологічна казка про призначення «Чарівний клубочок» Частина 3

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина перша "Незнайомець"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина друга "Таємниця чарівного годинника"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина третя "Захоплення влади"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина четверта "Звільнення з полону"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина п’ята "На штурм вежі"

"Годинник на вежі" О. Шелепало - авторська казка, частина шоста "Друга таємниця чарівного годинника"

О. Шелепало «Незвичайне королівство» - авторська казка

О. Шелепало «Чарівні таблетки» - авторська казка

О. Шелепало «Агент 019» - авторська казка для дітей



Пошук по сайту

Загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено
Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru Яндекс.Метрика