Училка

Головна
Твори на вільну тему
Твори з літератури
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
Світова літ-ра ДПА
Англійська мова
Сочинения на русском
Словник синонімів
Казки українською
Українські загадки
Детские стихи
Диктанти
Довідник укр мови
Словник фразеологізмів




Цитатна характеристика Марусі Чурай та героїв поеми

Маруся Чурай — головна героїня поеми Ліни Костенко. Це горда та обдарована дівчина, мешканка Полтави часу Гетьманщини, яка складає пісні для козацтва. Її обранець — Гриць Бобренко, який виріс без батька, теж козак...

«Я ж лицаря чекаю, козака...» - каже романтична та запальна Маруся про коханого, наділяючи його найкращими властивостями, яких він і сам не має. Вона проводжає його до походу, як найвірніша дружина.

«Нема ж бо слави у дому сидячому.
Про себе, милий, думати не час...
Я цілувала його віченьки,
аж поки місяць не погас.
Щаслива тобі цяя ніченька,
остання, може, у нас!..»

Відданість Марусі коханому тим паче дивна, адже обранець тягне з весіллям, не хоче одружуватись. А час плине:

«Прив’язала баклагу йому до сідла.
Недалеко, лише до воріт, провела.
Ну, бо хто ж я йому, ні сестра, ні жона.
Засміюся при всіх, а заплачу одна....
Бо я така зробилась, як черниця.
Куди вже там співать про молоду?»

Гриць Бобренко с заможної родини, але ласки від матері не мав. Удова Бобренчиха все життя рахує гроші, більше її нічого не цікавить:

«Бобренки, ті не дуже бідували.
Вони в оренду землю віддавали.
Бобренчиха лишилася вдовою,
лютіша стала до роботи вдвоє.
Було, не вип’є, бідна, і не з’їсть,—
уся пішла в роботу і у злість.
Така уже зробилась, як Яга.
Все на курей накрикує: "Гай-га!"

Бобренчиха ненавидить Марусю через власну обмеженість, адже її цікавить лише багатий посаг невістки. Для цієї жінки не існує кохання. Гроші — от і все, що цікавить стару в майбутній невістці. Для ролі невістки добре підходить Галя Вишняк, а от Маруся аж ніяк.

«Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.
Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з’їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси...»
«Така мені від тебе, сину, дяка.
Живу, роблю, гарую цілий вік.
Та все ж одна.
Тягну, як шкапиняка...»

Багато хто не може зрозуміти талант Марусі, як Бобренчиха:

«Які там "Засвіт встали козаченьки"?
А цілий полк співає. Дивина.
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона...»



Гриць Бобренко — людина малодушна. Він добре орієнтується у земному житті, але стати підтримкою та хазяїном для Марусі не квапиться. Перспектива отримати гроші та скотину як багатий посаг приваблює його.

“Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
що щось в душі двоїлося йому....”
“...З’єднаєм що, нестатки до нестатків?
Багатому і діти чорт колише,
а бідному і янгол не рідня.
А як землі нам мати не одпише?
А ще ж стягтися треба й на коня...”

Він кориться волі матері, справляє з багатою Галею Вишняк весілля, але дуже страждає, переступивши через свої почуття. Маруся вже не може йому пробачити. Він намагається її повернути, але марно:

“А якось раз приходжу, застаю —
співає пісню — при мені! — твою.
Про нашу греблю, про ті наші верби,
про дні, що душу спомином печуть.
А я збілів. А я, здається, вмер би,
аби хоч раз ще голос твій почуть!»

У самогубстві Гриця звинувачують Марусю. Суд козаків її виправдовує, знаючи її як творця, поетесу. Побачивши її чисту душу: така людина не могла з власної волі наробити злочину.

«Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.
Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!»

Сама Маруся Чурай багато чого переосмислює під час суду. Вона говорить про себе так:

«Я - навіжена. Я — дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
Ото за те й судити мене треба.
Всі кари світу будуть замалі.
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
Біднесенький, намучився зі мною.
Веселий був, а я була сумною.
Ласкавий був, розгублений і добрий.
Зайшов за мене, як за чорний обрій...»

Не знісши горя втрати коханого, Маруся помирає від хвороби, хоча жити їй дуже хочеться. Залишаються у народі створені нею пісні як символ трагічного, але невмирущого кохання Маруся та Гриця.

“От тільки шкода — вже не заспіваю.
Город глушіє,— вже не прополю.
Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,
Життя, як промінь сонячний, ловлю...
Бо він же тут лишив мене одну.
Я йду. Я скоро. Я наздожену....»

Читайте подібні твори

Цитатна характеристика Бертольда та поета з “Давньої казки” Лесі Українки

Твір «Образ Анни Кареніної з роману Л. Толстого»

Характеристика образів твору «Лісова пісня». Цитатна характеристика Лукаша та Мавки

«Зів’яле листя» І.Франка: аналіз

Образ Степана Радченка за романом «Місто» В.Підмогильного

Образи повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Образ Андрія Шишиги (за романом В.Дрозда "Самотній вовк")

Зв’язок образу Петра Харлана з давніми демонічними віруваннями (за "Самотнім вовком" В. Дрозда)




Пошук по сайту

Загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено
Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru Яндекс.Метрика