Училка

Головна
Твори на вільну тему
Твори з літератури
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
Світова літ-ра ДПА
Англійська мова
Сочинения на русском
Словник синонімів
Казки українською
Українські загадки
Детские стихи
Диктанти
Довідник укр мови
Словник фразеологізмів




Про справжню творчу людину, незбагненну природу людини

Розповідь про сліпого скульптора Ліну По

Та, в якої могли б позичити щастя здорові люди – так називали її оточуючі. Її професійні творчі успіхи вражають людей всього світу і зараз. А ще більше вони вражають, коли дізнаєшся історію життя цієї тендітної жінки.

Я уявляю моє рідне місто, Маріуполь, рівно 91 рік тому. Я уявляю дівчину, легку, веселу та радісну. Вона – танцює... Вона небагато старша від вас, мої читачі. Їй лише дев’ятнадцять років. Але вона вже працює та заробляє собі на прожиття, і не просто заробляє, а займається улюбленої справою. Вона щаслива, бо вона – на сцені, вона – танцює...

Навколо - провінційний Маріуполь, 1920 рік. Повна, як то кажуть, розруха. Як говорять в моєму місті, половина мешканців тоді загинула в громадянську війну, ще половина – накивала п’ятами за кордон, ще половина – померла під час епідемій – холери, тифу, малярії. В нашому місці ще живі бабці, які пізнали, що таке малярія... А та “половина”, що залишилася в місті, звісно, бідує. Навіть колишні мільйонери помирають з голоду. Навіть найщасливіші на вдачу забули на декілька років, що таке біла булочка....

Але в Маріуполі продовжують діяти театр, цирк та ще й клуби та драмгурток! Саме в цей час в місті працює тендітна дівчина Поліна Горенштейн. Вона танцює та виконує обов’язки хореографа – створює танцювальні композиції та відтворює їх на сцені. Важкі часи тільки допомогли розкрити її талант – в дев’ятнадцять років вона вже старший хореограф, і їй не потрібно роками ходити в “ученицях”. Можливо, якби не війна та раптова нужденність, досить заможне дотепер сімейство Горенштейн не схвалило б вибір доньки танцювати на сцені. А тим паче виїхати з рідного Катеринослава (зараз це Дніпропетровськ) та їздити по містечках.

Але сталося так, як сталося, і Поліна вільна в своєму танку! Не можна сказати, що Поліна з дитинства знала: буду танцювати, і все! Вона теж вагалася. Вступила до Вищих жіночих курсів, щоб набути поважну професію юриста. Провчилася дуже недовго і зрозуміла свою помилку. Поліна сиділа на лекціях, а в голові лунала музика, перед очима танцювала зірка тих часів і всіх часів – Айседора Дункан… Не даремно ж Поліна в дитинстві встигла отримати дуже добру початкову освіту в мистецтві – вона займалася в балетній студії, в студії ліплення, малювала.

Після того, як юридичну спеціальність було кинуто, дівчина вирішила спробувати себе в хореографії – в тому, що подобалося найбільше та добре виходило.

І вже потім, коли вже 21-річна Поліна, узявши собі яскравий сценічний псевдонім Ліна По, все ж сама відчула нестачу знань та умінь, вона побажала отримати їх від справжніх майстрів, тобто - вирішила вчитися. На цей раз їй самій довелося обирати – де. Вона приїхала до Москви, та очі «розбіглися» від різноманітних варіантів. Вона обирає Вищі хореографічні майстерні при Большому театрі. Зображальне мистецтво теж вабить її, і вона деякий час намагається поєднувати заняття балетом з навчанням у Вищих художньо-хореографічних майстернях. Але потім знову вибирає танок. Балерина не може працювати у півсили!

І все – це остаточний вибір. Наступне життя Ліни – це барвисті театральні лаштунки: балетні костюми, шлейфи, зачіски. Витончені, вишукані рухи балету…Легкі фігурки, що граційно злітають у повітря ... Власні спектаклі, які поставила вже досвідчений хореограф Ліна По, власноруч намалювавши ескізи ...Слава та оплески…

Мої читачі, ви думаєте, що я розповідаю вам історію успішного хореографа та балерини? Ні, я розповідаю вам історію відомого скульптура Ліни По... Щоб наголосити на тому, що людина може жити і творити, навіть коли втрачає можливість займатися улюбленою справою. Коли не може працювати за набутою професією. Коли втрачає навіть саму професію… Навіть, коли втрачає здоров’я. Коли втрачає зір!

У 1934 році професорові Дмитру Шамбурову у московський обласний клінічний науково-дослідний інститут привезли нову пацієнтку. Її стан з перших днів хвороби змусив лікарів давати найсумніші прогнози. Починалося все з грипу, але… розвився енцефаліт. Хто не знає - це запалення мозку, це страшне. За кілька днів – втрата музичного слуху, ураження зорових нервів, ураження пам’яті, а потім – параліч…

Але Ліна вижила. З часом до неї навіть повернувся музичний слух.. Повільно, дуже повільно знову стали слухатися руки та ноги, хоч часто нападали страшні судоми. А зір не повернувся… Квітуча жінка, відома балерина та балетмейстер, вона була одружена теж з досить успішним чоловіком. Ходити за хворою, сліпою та ще й на милицях успішний чоловік не схотів. Щасливий шлюб рухнув відразу. Біля Ліни залишилися лише сестри.

Два роки Ліна провела в лікарні. Їй більше не було дано нічого, як лежати та уявляти внутрішнім зором образи. Вистави…Витончені, вишукані рухи балету… Легкі фігурки, що граційно злітають у повітря… Безтурботний, безбурхливий світ дитячих казок … Веселі сценки, весeлі, рухливі звірята…Слоненята, пташки…

Одного разу Ліна наосліп виліпила з хлібного м’якушу мишеня та поставила його на тумбочку біля ліжка. Воно було наче живе, таке ж вертке та насторожене. Медсестра увійшла та злякалася – в палаті миша! Вільно розгулює по тумбочках! Потім, звичайно, було багато сміху.

Доктор Шамбуров, дізнавшись про мишеня, зайшов подивитися. Дмитро Шамбуров вмів зцілювати не тільки тіла, але й душі. «Ви зможете бути скульптором» - сказав він Ліні та подарував їй пластилін та дощечку: «Ви ж колись займались ліпленням та малювали». «Це було дуже давно» - зітхнула сліпа жінка та поклала пластилін у шухлядку. Життя здавалося їй скінченим…

Пластилін пролежав у шухлядці недовго – слова професора зaпали в душу нещасній жінці. Ліна почала ліпити, спираючись на свій внутрішній зір…Фігурки звіряток та лялечок дарувала дітям, які теж лікувалися в клініці. Напади болю та судом переривали роботу, але потім вона знову вперто поверталася до неї. І дивно – попри темряву, попри біль, попри особисту драму, вона стала почувати себе щасливою, такою щасливою…

Через 10 років після біди, яке сталася з нею, Ліна По вже була професійним скульптором високого рівня та живою легендою. Галерея маленьких шедеврів скульптури в бронзі – таке було її творче надбання.

«Стрибок» - невагома фігурка юної балерина в момент найвищого злету, екстазу танцю.. «Дівчинка з голубами» - здається, що бачиш не бронзову, а живу дівчинку, і зараз її молоде тіло продовжить вже початий рух – настільки природно граційною вона виглядає. Витончена танцюристка з покривалом – воістину ювелірна ліпка… Палка іспанка Кармен з віялом… Жінка, яка намагається втекти від грози, а вітер тріпоче на ній одяг… Несамовита негритянська дівчина в первісному танку… «Танцювальна сюїта» - одна з кращих робіт Ліни По. Ця скульптура змінює відтінки свого сенсу, коли змінюється її освітлення і відблиски починають по-новому грати на тілах танцюристок…. Як могла сліпа скульптор передбачити це?!

Робота на воєнну тематику - «Сталеварка», дівчина в спецодязі. Чоловіки всі пішли на фронт, і нікому стало б варити сталь на заводах, якби не такі мужні дівчата. «Подвиг бійця Цукаліна»- статуетка вояка, який виносить з поля бою тяжко пораненого товариша. Людина-міць, людина-дерево, яка уросла коренями в землю. Людина-опора, яка обов’язково допоможе, врятує……

Портрети історичних діячів, письменників – Антона Чехова, Олександра Пушкіна... Ліна По ніколи не бачила Чехова своїми очима. Але коли вдова письменника Ольга побачила скульптуру, вона заплакала – настільки точно було втілено риси її покійного чоловіка.

Скульптура з українським сюжетом – «Гопак». Колись юна Поліна захоплено дивилася на святкові народні танці на Батьківщині. Тепер пам'ять відроджує побачене - через багато років, коли перед очима темно, а за вікнами галасують торговці на московському базарі. Ії внутрішній зір освітлює сцену: танцюють троє парубків та одна дівчина. Ліна змогла передати доброзичливе вітання широко розкинутих рук дівчини, неповторний національний колорит своєї Батьківщини, вільний порив української душі та запальність унікального танцю.

«Я обожнюю людське тіло… Коли я ліплю пластичну форму, я чую музику, яка мене спрямовує…». Ліна По працювала дивовижним чином, працювала так, як вміла. Вона припадала головою к фігурці, слухала «музику пластики» під своїми пальцями. Жінка шукала образи майбутніх скульптур в порухах свого тіла під час повсякденних дій, ходила в музеї, щоб доторкнутися до античних скульптур, просила своїх гостей стати для неї об’єктом вивчення її чутких ніжних пальців.

Більше сотні скульптур створила Ліна По, в той час, як серйозні хвороби не полишали її. Вона й прожила менше сорока восьми років – після енцефаліту здоров’я стало гірше нікуди… Гомоніла за дверима комунальна квартира, а після ураження мозку їй важко було зосередитися. Тому вона намагалася працювати по ночах. Вона змогла розвинути власну зорову пам'ять та фантазію до такого рівня, коли об’єкт поставав перед її внутрішнім зором наче наочні. Жага творчості ніколи не полишала її – образи та об’єми скульптур приходили навіть уві сні, живі-живісінькі.

Але досить часто натхнення наче втікало, і уявне світло перед очима гасло. Образи зникали, і Ліна довго нічого не могла створити. Вона страждала від депресій. Думала, що вже ніколи нічого не зможе ані уявити, ні зліпити. Її лікувала музика – Ліна годинами слухала улюблену класику: Бетховена, Скрябіна, Глинку, Бізе, Чайковського, Вагнера, Шопена…

В останні роки життя Ліна По вже не була абсолютно сліпою – зусиллями лікарів-окулістів в одному її оці з’явилося маленьке віконце зору. До того часу Ліна вже так віртуозно навчилася творити наосліп, так натренувала зорову уяву, що проблиск зору став на заваді її творчості. І під час роботи .Ліна зав’язувала око.

Для неї не існувало темряви – уявний кольоровий світ дихав та рухався перед її внутрішніми очима. «Що може бути більше того, щоб сліпа дарувала світ людям» - написав про неї письменник Михайло Пришвін.

Через чотири роки після того, як на тумбочці біля лікарняного ліжка сліпа пацієнтка оселила виліплене нею мишеня, три її скульптури купила Третьяковська галерея. Світ мистецтва захоплювався нею. А ця дивовижна жінка несміливо перепитувала: «Вам справді подобається?»

… Кажуть, що будь-яку проблему можна обернути на перевагу, будь-яку поразку – на перемогу. Все можна змінити на краще, нову професію можна набути, успіху можна досягти навіть, коли, на перший погляд, немає передумов для успіху. Головне – любити свою справу, любити людей. Ліна По любила людей, їхню красу та політ творчості, навіть коли життя давало їй привід ненавидіти все навкруги.

Мої читачі, знаєте, ставши сліпою, вона ще почала майструвати ляльок та писала вірші. «Щоб піснею новою граніт мій пролунав …» - така була її творча мрія, і, що найважливіше – нею самою реалізована.

Марія Корольова



Читайте подібні твори

Специфіка драматургії як роду літератури (коротко)

Концепція «смерті автора» Ролана Барта в літературознавстві

Речення з діалектизмами: приклади

Правильний наголос у словах – підготовка до ЗНО. Завантажити словник наголосів

Науково-популярний стиль тексту: приклад

Приклад тексту наукового стилю

Метафора - приклади в літературі. Метафори з творів М. Рильського

Скласти речення з антонімами – приклади

Розмовний стиль мовлення: речення-приклади

Розмовний стиль мовлення: текст-приклад

Українські мовні кліше та сталі вирази

Аналіз художнього твору: основні поняття

Зачем нужны готовые сочинения на сайте ycilka.net

7 правил написання твору




Пошук по сайту

Загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено
Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru Яндекс.Метрика