Училка

Головна
Твори на вільну тему
Твори з літератури
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
Світова літ-ра ДПА
Англійська мова
Сочинения на русском
Словник синонімів
Казки українською
Українські загадки
Детские стихи
Диктанти
Довідник укр мови
Словник фразеологізмів




 Зв’язок образу Петра Харлана з давніми демонічними віруваннями у романі "Самотній вовк" В. Дрозда

Міфологічну основу сюжету роману "Самотній вовк" становить відоме з давніх часів явище  лікантропія – усвідомлення себе вовком, здатність людини перекидатися на вовка.  Вовкулака — людина, здатна обертатися вовком або зачаклована в цього звіра. Подібні вірування наявні в більшості народів світу й походять від давніх тотемних уявлень. Слово „вовкулака” вчені тлумачать по-різному: як „вовча шерсть”, „вовче кодло, рід”, навіть „вовковедмідь”. Те, що хлопець-перевертень мав безпосередній стосунок до обряду посвяти в дорослі чоловіки, у воїни, а також до вовка-предка, яким вважали його певні племена, засвідчують численні перекази. Вовкочоловік або чоловікововк володіє потаємними знаннями, недоступними багатьом. Дуже давно були такі люди, які могли набувати звіриної подоби або ж робити інших вовками. Чарівники перекидалися вовками вночі, а вдень знову поверталися до звичного життя. Перетворені ж на вовків звичайні люди дуже мучилися від того. Вони бігали лісом, завивали по-вовчому, жили в барлогах, а при цьому почувалися людьми.

У традиціях багатьох народів присутні уявлення про воїнів-вовків з притаманними їм характерними „хижацькими” якостями: вони не знають  страху, сорому й жалю, міцно пов’язані всередині зграї, жорстокі та хитрі. Все це разом із ознакою переселення духу з появою філософської опозиції добро-зло стало підставою віднести їх до області демонології. Окремо слід сказати про „вроджених” вовкулаків, саме вони мали здатність перетворити іншу людину на вовка. Стосовно повісті „Самотній вовк” риси останніх можна знайти в образі Петра Харлана, в характері якого не акцентуються традиційні „людські” якості – доброта, милосердя, потяг до прекрасного тощо. Навпаки, його натура – демонічна, як і його зовнішність: „вилицювате, з вузькою проріззю очей і випуклими надбрів'ями поліське обличчя” з „гострим, насмішкуватим поглядом”, специфічна манера сміятися „ніби швидко-швидко гвіздочки вби¬вав у дерево.

Цікава тенденція простежується в дослідженнях літературознавців – усі вони залюбки розкладають по поличках на свій смак образ Андрія Шишиги, при цьому досить побіжно зупиняються на характеристиці Петра Харлана, обмежуючись переліком тих якостей характеру, що можна вивести з його вчинків, те, що дозволяють об’єктивно побачити його сутність – застосована автором пряма мова Харлана та записи в його блокноті. Сам герой стверджував, що „в двадцятому віці треба аналізувати ситуацію, а не душу”, проте, не мав на увазі себе. Як вищезгаданий міфологічний вовкочоловік, що володіє таємними знаннями, Харлан, на думку Андрія Шишиги, „любив удавати, ніби знає те, чого інші не знають”. Також, як ми бачимо, Харлан вважав, що вміє використовувати слабкості інших людей для власної користі.

На хижацьке, а отже й демонічне в характері Петра Харлана вказує його потреба постійного руху вперед та нехтування ідеями, що стосуються вічного, а також життя після смерті. Це є характерним для світу тварин, перед якими на землі стоїть завдання продовження роду, їхній життєвий шлях чітко окреслений і немає потреби щось обмірковувати – відсутній притаманний людині „пошук себе у вічності”. Подібно до тварин, „для Харлана час, історія існували лише в межах його земного існування”. Життя його нагадує слідування інстинктам, бо він „завжди боявся наглої смерті. І навіть не смерті як небуття (мене не буде, я не житиму, я не відчуватиму, я не насолоджуватимусь життям, я не милуватимусь і т. д.), а смерті як нездатності до дії, до руху”.

„Демонічне в якості впертої волі, спрямованої на власну випадкову самость, є відчайдушне бажання бути самим собою”, - стверджує К.Ясперс, а Петро Харлан ілюструє власним прикладом: „... вночі задумаєшся — і душа зайдеться, як руки з морозу: лихий випадок, камінь з даху упаде, чи бурулька взимку, або підковзнешся — і голова твоя покотиться по бруківці, як капелюх по майдану, і все твоє загинуло, пропало на віки вічні і вже ніколи не вернеться, а скільки енергії, нервів коштувала мені кожна сходинка моєї дороги...”.

Використання прийому міфологізму дозволяє В.Дрозду не бути однозначним і категоричним у твердженнях стосовно своїх героїв. Для розкриття джерела темного в душі Харлана В.Дрозд звертається до його підсвідомого – снів, дитячих вражень. Неосмислений негативний досвід, згідно теорії психоаналізу, давить на людину, провокує виникнення в неї комплексів, виявлення яких веде до перетворення людини на „злу людину”, що будує навколо себе  „злий світ”, який продукує нових „злих людей”, при цьому виникає замкнене коло.

В.Дрозд прямо не виказує свого особистого погляду на об’єктивність існування демонів у світі його героїв, вирішувати це він дозволяє читачеві. Завдяки вірі в демонічне, як зазначає К.Ясперс, людський досвід набуває особливої ваги – „сяйво, здобуте з таємниці”. Боротьба з цими силами прославляє саму людину, вводячи її у світ демонічного: „Відчуття єднання з ними, одержимість демоном надає небувалого розмаху виправданої вченням демонології необхідності сил, за якими я слідую, та зростання марновірного очікування успіху у власних справах та житті”. Це певною мірою знімає з особи відповідальність за її вчинки. У світлі цього ми критично сприймаємо власні вказівки Петра Харлана на зв’язок його душі з темними силами:

„Снилося: мене везуть в автомашині по небу, зорі − під колеса, а з боків − ескорт, чорти на мотоциклах, ріжки − з люмінесцентних ламп, світяться, але холодно. Попереду щось непроглядно чорне, ніби грозова хмара, вона ось-ось нас поглине. Відчуття жаху − і я прокинувся. Знову згадалося, як, збираючи гриби в пакульському лісі, подумав: „Продав би душу, оптом, на усі віки, якби досяг на землі усього, чого хочу досягти”. А може, підписи кров'ю на пергаменті –  середньовічні казочки, отакі ж думки і є угода з міфічним чортом? Я, реаліст, − і містика. Смішно. Але душу час від часу шкрябає...”

Ми легко можемо простежити „персональний акт спокушення”, оволодіння демоном душею, з якого почалося становлення „хижого” характеру Петра Харлана. Враження від побаченого в дитинстві фільму „Любий друг” за романом Гі де Мопассана, світ якого так разюче контрастував з „темними пакульськими хатами, забагнюченими ву¬лицями, тісною хижкою з лози під лісом, піччю, що димить, вічно хворими тітками”, породили в душі Петра найстрашніший християнський гріх, за який диявола було скинуто з неба, − гордість, а з нею й хворобливу вразливість, що для скептичного спостерігача є ознаками нездорової психіки.

Характер Петра Харлана висвітлюється крізь такі традиційно негативні риси як керування холодним розрахунком („Емоції − це шуми у коригуючому каналі зв'язку, Шуми, як відомо, змінюють форму сигналу і коригуючий канал вертає їх до істинної форми. Усе, що не дає користі, не потрібно. Який коефіцієнт корисної дії емоцій і мистецтва, що, як гриб, виростає з них? Нуль...”), переважання матеріальних ціннісних орієнтирів („Коли живеш у такому будинку, завжди знайдеш, за що себе поважати, − подумав словами Петра. − На тебе не наступають стіни, а головою не буцаєшся в люстру”), зверхнє ставлення до інших людей, які були іграшками в його театрі ( „...в людському стовповиську доводиться зважати на моральну імбецильність не лише окремих особистостей, а й маси”); оцінка людини за соціальним статусом („Коли мужчина бабухатий, він уже сягнув своєї стелі, тоді, куме, опускайся на дно”), специфічні критерії позитивного самооцінювання („Тягти плуга і дурень зможе, а імітувати, що тягнеш десять, сто плугів, − великий талант потрібен”).

Не дивно, що при такому наборі якостей, для Харлана норма поведінки – використовувати людей у своїх цілях, у своїй підсвідомості він практично їхній володар: „Привиділось, поки їхав: я — гість із космосу, велетень, опустився на землю, одна нога на лівому березі Дніпра, друга — на правому, голова під хмарами, нитка ріки внизу, і міст через ріку — як сірник, автобуси і машини на мосту — як тля, а люди — дрібні мурахи: біжать, метушаться. Я нагинаюсь, беру двоногу істотку на ніготь, людинка у паніці біжить по моєму пальцеві, зморшка на моїй долоні — рів для неї, то й пере¬кидається, я сміюсь і здмухую людину з долоні, вона летить, розкинувши руки і ноги, млинком, падає в ріку. Я ставлю ногу упоперек асфальтової нитки, загачую потік людей і автомашин — стовпотворіння...”.

Зваблення жінки він цинічно порівнює з риболовлею:
„Учора в ятерок  потрапила  велика щука.  Чесне пакульське, я навіть не смів надіятися. Власне, я знав, кого ловив, але щоб так скоро... Але тут виняткова психологічна ситуація: щука сама прагнула в ятір. Парадокс категоричного імперативу: щука спроквола уже давно готує себе до ятера і самохіть стрибає в першу-ліпшу пастку. Мудрість рибалки в тому, щоб знати, на кого закинути і коли...”

Приймаючи до уваги ту об’єктивну, подану наче з боку інформацію про Харлана – його вчинки, слова та записи, які він робив тільки для себе, можна припустити, що він був істотою або „свідомо злою”, тобто добровільно робив вибір на користь конкретних принципів поведінки, або не міг інакше. Друге пропозиція передбачає, що зло було справжньою натурою Харлана, в ній не помічалося „ні грамини чеснот”. Як пізніше з’ясував Андрій Шишига, коли Харлан, здавалося, недбало розігрував циніка:
„Люди звичайно маскуються брехнею, Петро Харлан маскувався правдою”.

Демон у душі Петра, ніби передчуваючи загибель тіла, яке дозволяє йому виявити себе, пильно придивляється до Андрія Шишиги, ніби обираючи наступну „домівку”. З огляду на це зрозумілим стає те, що Харлан тільки з Андрієм любить відверто поговорити про себе. Проте, аби подібний діалог відбувся, потрібна зацікавленість самого Андрія, його схильність впускати подібні неоднозначні явища до своєї свідомості, чи радше – підсвідомості.

Складається враження, що В.Дрозду імпонували здобутки психоаналізу, адже кожен герой роману „Самотній вовк”, імпліцитно чи експліцитно – отримує свій глибокий психологічний портрет. Що стосується Петра Харлана, то продовжуючи певною мірою традиції Івана Вишенського, автор „підкидає” нам досить раціональне обґрунтування вищезазначеного демона, спираючись саме на психоаналіз: демон – це психічний комплекс, що висходить до пригоди на майдані в Мрині. Пам’ятаючи про наявність екзистенціальних мотивів у творі, підкреслимо, що автор жодного разу не подає негативної оцінки будь-якому з героїв. Навпаки, відповідно до критерію цінності людини, він лише непослідовно розгортає перед читачем ланцюжок причин та наслідків, підштовхуючи поступово прийти до власної думки. Це видається більш вірогідним, ніж лише критика „бездуховного світу, враженого кар’єризмом, байдужістю, пристосовництвом” з огляду на те, що саме завдяки умовності твору здійснюється вихід за межі літератури, що бачить людину лише частиною суспільства.

Отже, Петро Харлан „з його примітивним інтелектом”, з дитинства мріяв жити в місті та займати високе становище:
„Цікаво, що з самого малечку, відколи пам’ятаю себе, я жодної миті не думав, що дорослим житиму в Пакулі. Я ріс для города і усвідомлював це. Я знав, що справжнє життя почнеться лише тоді, коли я назавжди виїду з Пакуля”.

Звичайно, на це дитину налаштовувала, по-перше, та ситуація, що між селом і містом збільшувалася економічна та культурна прірва, по-друге, неоптимальний матеріальний стан його родини, бо жив він без матері й не міг дозволити собі навіть солодощів:
„Спершу місто асоціювалося в нього з мелясовими пря¬никами та морсом, що його в четвертях привозили перед храмом тітки, потім з халвою, якої він присягався, коли ви¬росте й житиме в місті, купити повну бочку і з'їсти за один раз, у його голові тоді не вкладалося, що можна наїстися халви.... Потім до сусідів на літо приїхав городський хлопчик з чер¬воною, у білих мереживних квітах кулею. Він подарував ту кулю Петрові, і відтоді місто бачилося йому яскравою кольоровою кулею в русі”

Певною мірою потяг до неодмінної успішності хлопцю йому привили тітки, які, проте, не навчили його людяності:
„Чотири класи пакульської школи він закінчив на „відмінно”, бо тітки казали: „Як будеш добре вчитися, виростеш, за¬робиш багато грошей і купиш халви, скільки хотітиметься”.

За визначенням самого Харлана, на початку свого „шляху нагору” він був „сповнений самоповаги” і ще не вмів „тричі на день линяти”, проте вже обзавівся першими ознаками марнославства:
„Був певен, що усі в обласному центрі мене знають і з по¬шани перестають дихати, коли бачать”.

Ця хибна думка й призвела до того, що Петро „паленів від сорому і враженої пихи” лише через вітер, що зірвав капелюх з його голови. Це було б дрібницею для будь-якої нормальної людини. К.Ясперс визначав одним із критеріїв демонічної свідомості забобонність. Тож навіть випадкове співпадіння (розказаний Андрієм фрагмент із таксі) спричиняє великий вплив на Петра, заставляючи його самого вірити в свій зв’язок із темними силами: 
„Якось ми вийшли з ним із ресторану, і він сказав: „Андрію, зараз я підпишу контракт із чортом”. Вийшов на перехрестя вулиці, бо йому ще бабця казала, що чорти очікують своїх жертв на   роздоріжжях,  і  гукнув:   „Гей,  чорте,   якщо    ти   єсть, з'явись, поторгуємось!” Тої ж хвилини біля нього зупинилася чорна, з кубиками на дверцятах „Волга”. Відчинилися дверцята, і шофер гаркнув:  „Я на замовлення! У мене таких— знаєш скільки! Займай чергу!..” І поїхав. Товариш мій був певен, що то — сам чорт...”

Проте, незважаючи на свою обмеженість, Харлан на противагу Андрієві підсвідомо розуміє, що є дійсно справжнім, благородним та вартісним. Це виявляється в його ставленні до Великого Механіка, чию особистісну перевагу над собою Петро відчуває, тому відчайдушно й марно намагається вразити саме його. „Є механізми, які не стикуються”, - метафорично підкреслив прірву між ними Великий Механік.

Апофеозом зчерствіння Петра Харлана можна вважати його зречення жінки, яку він покохав та не вважав підходящою парою через її сільське походження, тобто через невідповідність його статусу. Не знайшовши мужності в собі, щоб відкрито відмовитися від дівчини чи визнати своє кохання, Харлан учиняє досить сумнівно − демонструючи небажання брати на себе будь-яку відповідальність, він змушує обставини скластися потрібним йому чином. Однак, дівчині від цього тільки пощастило. Тільки в стані „чужості самому собі” в Андрія могли з’явитися жорстокі та їдкі думки щодо цього:
„Та якби Харлан сам не підсунув йому Льольки, у рахітичній голові Великого Механіка навіть думка про щось таке ніколи б не зблиснула.... Харлан любив Льольку, але пожертвував нею, реальністю, в ім'я власної ідеї. У цій жертві Петро Харлан був великим, а Юрко так і залишився рибкою-прилипалою, що ласує недоїдками океанської акули”. 

Одним із ідейних пікових точок у повісті "Самотній вовк" є фраза, що належить Харланові, і в той самий час визначає прихований каркас твору – „Шишижко, у нас із тобою різні темпераменти, але ми — інсепараблі, це точно”. Але ж насамперед це думка самого Харлана, який часто судить людей „по собі”. Він вважає, що знає Андрія краще, ніж той сам:
„Не думай, що ти — такий уже чистий аркуш паперу! ... Ти — біла сторінка, яку списано поки що невидимим хімічним чорнилом. Настане час — і воно проявиться!”.

Як зазначалося, Петро Харлан схильний до маніпулювання іншими, тож його постійні розмови та відвертість з Андрієм Шишигою укупі з нагадуваннями останньому окремих неприємних моментів з його життя, можна розглядати як спробу нав’язати власну позицію. Щоб встановити, яким чином це відбувається, необхідно з’ясувати особливості образу Андрія Шишиги.



Читайте подібні твори

Цитатна характеристика Марусі Чурай та героїв поеми

Цитатна характеристика Бертольда та поета з “Давньої казки” Лесі Українки

Твір «Образ Анни Кареніної з роману Л. Толстого»

Характеристика образів твору «Лісова пісня». Цитатна характеристика Лукаша та Мавки

«Зів’яле листя» І.Франка: аналіз

Образ Степана Радченка за романом «Місто» В.Підмогильного

Образи повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Образ Андрія Шишиги (за романом В.Дрозда "Самотній вовк")




Пошук по сайту

Загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено
Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru Яндекс.Метрика