Училка

Головна
Твори на вільну тему
Твори з літератури
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
Світова літ-ра ДПА
Англійська мова
Сочинения на русском
Словник синонімів
Казки українською
Українські загадки
Детские стихи
Диктанти
Довідник укр мови
Словник фразеологізмів




Відповіді на білет № 13 ДПА-2012 9 клас

1. Розкажіть про пісенну творчість Марусі Чурай

Маруся Чурай – особлива, талановита і трагічна постать в українській культурі. Ця легендарна дівчина з Полтавщини, народна поетеса та співачка.

За легендою, Маруся Чураївна жила в 17-му столітті та була дочкою славного козака, полтавського сотника. Мала хист складати пісні, навіть розмовляла з людьми віршами, чудово співала. Пісні Марусі, такі, як «Нема мого миленького», «Ішов милий горонькою», «Засвіт встали козаченькі», «Болить моя голівонька», «На городі верба рясна» полюбилися людям та поширилися на Вкраїні.

Пісні Марусі народжувалися з її великого кохання до Гриця Бобренка. Це був ледачий та слабкодухий козак, про це Маруся навіть склала жартівливу пісеньку: «Грицю, Грицю, до роботи!». Але коли Гриць вирушив на війну, у похід Богдана Хмельницького, Маруся вірно чекала на нього чотири роки.

Про його від’їзд Маруся склала пісню «Засвіт встали козаченькі». В ній вона описала свою власну історію: козака проводжають дівчина та мати. Обидві нетерпляче чекають його повернення: «Заплакала Марусенька свої ясні очі». Але мати навіть знати не хоче дівчини та не зважає на вибір сина.

Свій сум і безмежну тугу за коханим, що роками не повертався з війни, Маруся вилила в одній з найкращих своїх пісень: «Віють вітри, віють буйні…» Цю пісню потім запозичив Іван Котляревський до п’єси «Наталка Полтавка», і її співає героїня п’єси:

«Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися!»

Це крик душі молодої дівчини, літа якої минають в самотності та горі, яка не знає, чи живий її коханий, надзвичайно зворушує. Маруся не бачила для себе виходу: ані шукати собі іншого, ані жити без коханого. Навіщо? «Якщо тепер нема того, який мене любить…».

Гриць щасливо повернувся з війни, але, скоряючись волі владної матері, зрадив Марусю. Він одружився з Галею Вишняк та «кохав разом двох». Глибоко ображена, доведена до відчаю Маруся приготувала отруту. Дотепер невідомо, чи хотіла вона сама отруїтися, чи таки отруїти невірного. Але сталося так, що Гриць випив зілля та помер.

Про це розповідає балада «Ой не ходи, Грицю», яку приписують Марусі. В цій пісні звучить глибока образа, гнів ображеної жіночої честі та жага помсти: «Нехай він не буде ні тій, ні мені!». В цій пісні дівчина не стримує пристрасті та ревнощів, і вони призводять до найстрашнішого  - вбивства людини, до того ж коханої.

Трагічне кохання Марусі не тільки погубило Гриця, але й розбило її життя. Її мали стратити за вбивство, але козаки, які дуже любили Марусини пісні, співали їх в далеких походах, за легендою, вступилися за дівчину. Маруся стала черницею та закінчила своє життя в монастирі.

2. Прочитайте напам'ять і проаналізуйте поезію Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду...». Висловіть власні міркування щодо цього тексту.

Перебуваючи в камері-одиночці Петропавловської фортеці у справі Кирило-Мефодіївського товариства, чекаючи вироку. Тарас Шевченко написав цикл віршів тюремної лірики «В казематі».

Цикл складається із 13 віршів з підзаголовком «Моїм соузникам посвящаю». Лаконічний вірш «Мені однаково» говорить про те, що поет залишається вірним передусім Україні, своєму народові. Він каже, що поета не хвилює особиста доля:

«Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені».

Тарас Шевченко був ладний ніколи не бачити своєї країни, якщо доля випаде нещасливо. Навіть вмерти за свої переконання: «В неволі, плачучи, умру.  І все з собою заберу. Малого сліду не покину…» Поет каже, що йому навіть однаково, чи будуть його загадувати на Україні чи в Петербурзі,  чи взагалі хтось його запам’ятає.

Лише одне хвилює поета – що буде з його Батьківщиною, її доля. У поезії разом з почуттям суму, самотності, покинутості відчувається щира біль за скривджену, «сплячу» Батьківщину. А також прагнення волі, щоб боротися за щастя рідної землі.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: «Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись».
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять... –
Ох, неоднако мені.

Інші білети





Пошук по сайту

Загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено
Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru Яндекс.Метрика